Згодом, її взяли в оренду місцеві ентузіасти – подружжя Ольга та Віктор Петровці. Власними силами відремонтували її, зберігши первісний механізм. Нині “Гамора” – і музей, і кузня. Тут виготовляють лопати, мотики, рогачки, аршови (заступи) для місцевих мешканців, а також сувеніри для туристів. У “Гаморі” не перший рік організовуються майстер-калси з ковальства, традицію якого береже місцевий житель Михайло Пилипчинець. Він знайомить з цим ремеслом численних бажаючих, є найдосвідченішим майстром, який уже понад тридцяти років виготовляє та навчає дітей цієї непростої справи. Пан Михайло пишається своїми учнями. Особливу надію покладає на Мар’яна Туряницю, батько, дід, і прадід якого були теж лисичовськими ковалями.

Задля збереження ковальського ремесла з ініціативи місцевої громади було започатковано фестиваль “Гамора”. За багаторічною традицією він проходить зазвичай наприкінці червня. Протягом кількох днів село перетворюється на осередок давнього ремесла, об’єднуючи фахівців, туристів та місцевих мешканців одним великим дійством, де домінує вогонь, розпечений метал, дужі чоловіки та народні пісні з танцями.

Лисичівська “Гамора” залишається чи не єдиною робочою водяною кузнею у Європі. Подібні ковальні подекуди виконують лише функцію музеїв. Тому й не дивно, що саме на Закарпатті ковальство відроджують, намагаючись не тільки його зберегти, а й вдихнути в нього нове життя.