сучасному світі ковальство, змінившись за змістом і формою, по суті втратило свою панівну роль. Але ще на початку ХХ століття чи не в кожному селі Закарпаття була кузня, де виробляли сільськогосподарський реманент, підковували коней тощо. Нині їх залишилося одиниці.
Серед небагатьох осередків традиційного ковальства виділяється село Лисичово, де діє унікальна кузня – “Гамора”. Існують три версії походження її назви: від слова “гамор”, що з німецької означає “молот”; від прізвища австрійського підприємця Гамора; від слова “гамір”, адже робота кузні завжди супроводжувалась гамором.
Точна дата заснування “Гамори” невідома. Але краєзнавці кажуть, що у XVIII столітті тут працювала потужна паперова фабрика графа Телекі. На ній використовували силу води місцевої річки Лисичанки, забезпечуючи рух восьми валів. А з середини XIX століття розпочала роботу водяна кузня, де працювали словаки-поселенці. Тож зрозуміло, чому конструкція “гамори” є схожою з ковальнями у Німеччині та Словаччині, які, очевидно, були типовими для тодішньої Австро-Угорщини.
З часом кузня запрацювала на повну потужність – виробляла товари не лише для місцевих, а й для мешканців Румунії, Угорщини та колишньої Югославії, аж доки повінь 1998 року не зруйнувала греблю. Тоді кузня на певний час вимушено зупинилася…